Місяць під російською окупацією — від 26 лютого до 1 квітня 2022 року. Вулицями йшла ворожа техніка, а за нею — шквальний вогонь.

«Коли вони заїжджали — одразу стріляли. А ми спали в одежі та ховалися в погребі», — згадує Володимир Руденок, житель села Вабля на Київщині. Його дім — лише за 25 метрів від траси. З вікна вони щодня бачили колони військової техніки.

Дві сусідські хати вигоріли вщент. Дах хати Володимира пошкодило уламками. Людей хоронили прямо у дворах. «Я не був присутній, але знаю — сусіди двох загиблих поховали просто біля хати».

З дружиною вони ховалися у погребі, спали в куфайках і чоботах, бо опалення не було. Світла теж. Єдине, що рятувало — залишився газ, тож можна було зварити щось поїсти. І навіть тоді, серед страху й холоду, вони не думали лише про себе. Володимир перемелював пшеницю кавомолкою, пік хліб і носив його стареньким сусідам. «Хліб, мука закінчувалися, а їсти-то хочеться. Мили, сушили, мололи, пекли. І несли тим, хто не міг сам».

Були й обшуки. Окупанти водили людей вулицями, питали, хто живе в хаті, чи є зброя. Але ніч 30 березня принесла надію: «Такий гуркіт стояв, що стало зрозуміло — техніка виїжджає». А вранці — тиша. «Це було справжнє свято. Ми з дружиною вперше змогли вийти з дому й просто пройтися по селу. Вільно».