Мігачова Анастасія, І курс, Лисичанський гірничо-індустріальний фаховий коледж, м. Черкаси

Вчитель, що надихнув на написання есе — Лазарєва Альона Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Я народилась та жила з батьками в м. Лисичанськ . Це місто, яке заснували козаки і мало назву Лисича балка . Тут було закладено перший рудник, який дав початок промисловому видобутку кам’яного вугілля. Вчилась в Лисичанському ліцеї №5 . 

24 лютого 2022 року ми прокинулися від вибухів.

Пам’ятаю , як ми бігали до бомбосховища у Будинку культури . Там було дуже холодно, багато дітей плакали, тому що не було будь – яких умов, до яких люди звикли у мирний час.

Всі люди у сховищі згуртувалися в одне ціле і допомагали один одному .

Коли все стихало, ми поверталися додому, щоб погрітися й покупатися, приготувати їжі – і знову йшли в укриття. Магазини були всі зачинені, з їжею було дуже важко. Добре, що в нас були які – неякі  запаси . Дуже переживала за татка, який захищає нашу країну, з яким дуже часто не було зв’язку. Але були й гарні спогади, де я грала в сніжки та інші ігри зі своїм другом,  багато гуляла на свіжому повітрі .

За цей час ми вже змінили друге житло. 1 квітня нас вивезли та поселили в дитячому садку, а саме: в селі  Чаплинка.  Там я перейшла до місцевої школи та познайомилась з новими людьми, з якими спілкуюся досі та іноді їжджу до них, щоб погуляти. Потім ми переїхали, на сьогоднішній день живемо в гуртожитку в смт. Юр’ївка. На нашому шляху трапляються гарні та чутливі люди, які готові нам допомогти.

Війна, з якою Росія прийшла на нашу землю, завдає нам величезних непоправних втрат: кожного дня вона забирає життя мирного населення, наших захисників та захисниць, близьких, знайомих, безжально знищує наш народ.

Я дуже сумую за домівкою та бабусею, яка залишилась в місті, яке в окупації. Я завжди буду пам’ятати рідний Лисичанськ та надіятися на те, що я повернусь додому.