У перший день війни я прокинувся від вибухів. Працював рятувальником, тож мене начальник підняв по тривозі. Я поїхав на виклик. Потім почалась окупація. Закрились магазини та аптеки. З дружиною та дитиною виїхали до Харкова. Мене шокувало, що я залишився без будинку, який зараз на окупованій території. Дитина тяжко переживала переїзди. Батьки залишились в окупації. Зв'язок з ними не дуже стабільний. Я навчився долати стрес. У мене така робота, що я був вимушений триматись. Кожного дня чекаю миру. Своє майбутнє бачу в України. Хочу, щоб все закінчилось. Не знаю, чи повернусь додому.