Коли у моєму місті почалися вибухи, я не могла повірити. Я була впевнена, що це десь далеко. Що нас не чіпатиме. Але відразу прилетіло у мій будинок та знесло два поверхи. Потім я дізналася, що ракети летять по всій Україні. Почався повномасштабний наступ. Росія бомбардує міста. Мені стало страшно, як ніколи. Я залишилась, бо не знала, куди тікати. Думала, раптом все швидко закінчиться. Але все ставало лише гіршим. Спочатку не стало газу. Потім відключили світло. Воду брали зі старої криниці. Все навколо ніби завмерло. Щодня – нові руйнування, люди гинули. Я чула, як падають снаряди постійно.

Сиділа в підвалі, захворіла. Ліків не було, я не могла собі допомогти. 

Коли стало зовсім нестерпно, я поїхала. Мене вивезли знайомі. Зараз я весь час думаю про одне – як повернутися. Просто повернутись. Подивитися, що залишилося. Пройтися рідними вулицями. Дуже чекаю на перемогу. Дуже хочу миру. Найбільше хочу додому.