Перший день війни запам'ятався гучними вибухами і відчуттям повної безпорадності. Світло вимкнулося, вода перестала текти з крана, а магазини закрилися. Я стояла у чергах за хлібом і макаронами. Ніхто не знав, як довго все це триватиме і що буде завтра. Здавалося, що світ звалився в один момент. Вулиці спорожніли, а будинки навколо почали руйнуватися.

Страх за себе і близьких не давав спокою. Щоранку я прокидалася з питанням: «Чи виживемо ми сьогодні?» У голові крутилися думки про майбутнє, якого не було. Неможливо було звикнути до постійного звуку вибухів і гуркоту падаючих будівель. Іноді здавалося, що все це як страшний сон, який скоро закінчиться. Але насправді все було інакше - війна забирала домівки, руйнувала життя і змінювала людей.

Мій син загинув під час війни. Це мене шокувало. 

Дуже хочу, щоб цей жах закінчився, щоб знову зазвучали дитячі голоси на вулицях і мир повернувся.