Перший день війни я зустріла в страху. Вибухи гриміли над селом, і було важко зрозуміти, що відбувається. Магазини і аптеки швидко закрилися, і нічого не можна було купити. Люди боялися виходити з дому через небезпеку обстрілів. Потім почалась окупація. Я залишалася вдома, намагалася не піддаватися паніці. Вірила, що скоро буде мир, і все повернеться до нормального життя. Сподівалася, що ці важкі часи швидко минуть.

ЗСУ нас визволили, тож мої сподівання справдились, але обстріли продовжились. Я постійно сиджу в погребі. 

Життя змінилося дуже сильно, і було складно пристосуватися. Всі стали більше цінувати прості речі — спокій, світло, можливість вийти на вулицю. Люди підтримували один одного і допомагали, хто чим міг. Я мрію про день, коли знову буде тиша і спокій у нашому селі. Вірю, що цей день настане і війна закінчиться.