Коли почалася війна, я була вдома. Почалися сильні обстріли. На роботі мені сказали, що потрібно йти додому. Росія окупувала село за кілька днів. Продуктів і ліків не було. Люди привозили все під обстрілами самі. Мене шокувало, що гинуть люди. Я бачила, як під обстрілами вивозили хлопчика, хворого на онкологію. На це було страшно дивитися. Його мама вивозила ще трьох своїх дітей. Вони всі могли загинути.

Жінка не знала, кого рятувати. Потім я дізналася, що хлопчик помер у Києві. 

Я з родиною виїхала в Дніпропетровську область, оскільки тут були мої куми. Мій син зараз захищає Донецьку область. Для мене велика радість, коли він приїжджає. Мої рідні роз'їхалися по всьому світу. Поруч немає нікого. Я дуже чекаю на мир. Нам усім потрібна тиша вже майже десять років.