Я пам'ятаю день, коли почалася війна. Все було тихо, як завжди, а потім пролунали вибухи. То був шок. Страх охопив мене одразу. Жити під обстрілами в окупації було неможливо. Не можна було виїхати - я намагалась декілька разів. Світла не було, води не було. Магазини та аптеки закрилися, знайти їжу та ліки було дуже складно. Щодня лунали вибухи і багато людей постраждали. Багато хто втратив будинки, багато хто втратив близьких. Було важко дивитись на все це і не плакати. Я довго залишалася у місті, але потім зрозуміла, що треба їхати, інакше не виживу.

Було жахливо, але вибору не було. За час війни мене шокувало все. Все це дуже жорстоко. 

Зараз я далеко від дому, але дуже хочу повернутись і жити у світі. Дуже сподіваюся, що війна незабаром закінчиться і ми знову зможемо жити спокійно.