Міроненков Сергій, студент Слов’янського фахового коледжу транспортної інфраструктури

Вчитель, що надихнув на написання есе — Нінель Пилипівна Ромашкіна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Я вважаю, що війна — це випробування, що змінює життя назавжди, перевіряючи нас на стійкість, людяність і здатність боротися за життя. На моє переконання, лише ті, хто проходить через подібні випробування, можуть по-справжньому оцінити цінність простих речей, які колись здавалися буденністю.

Цілком справедливим буде твердження, що війна забирає багато, але також відкриває в нас незнані досі ресурси, які дозволяють виживати.

Весна 2022 року назавжди залишиться у моїй пам’яті. Війна почалася раптово, без можливості на підготовку, не давши нам можливості евакуюватися з нашого села.

Я так вважаю, тому що того дня, коли почалися сильні обстріли, ми з батьками мусили ховатися в підвалі.

Чому я так думаю? Тому що саме там, у темряві підвалу, ми навчилися жити заново, пристосовуючись до реальності, яку диктувала війна.

На підтвердження своєї думки наведу такий приклад: ми змушені були їсти, спати, зрідка виходити на вулицю. Усе навколо здригалося від вибухів, осколки розліталися, вдаряючись об дахи й стіни.

Усередині себе я чув биття серця — настільки було страшно. Кожен раз, коли я чув свист підлітаючого снаряда, я молився, щоб він пролетів мимо, бо в ті миті бажання жити ставало надзвичайно сильним.

Хоча мій власний життєвий досвід ще порівняно незначний, можу сказати, що ті хвилини вчили мене не тільки витримці, а й глибокій вдячності за кожен новий день.

На мою думку, наше виживання залежало від уміння знаходити можливості навіть у скрутних обставинах.

Повертаючись до думки про повсякденні виклики, можу навести такий приклад: магазини не працювали, не було продуктів, води, газу, електрики.

На користь моєї думки можу навести такий аргумент: коли доводилося брати воду з найближчого покинутого колодязя, радість приносила навіть каламутна вода, яку ми могли прокип’ятити, розпалюючи вогонь гілками з наших дерев.

Проілюструвати наведене вище твердження може такий приклад: ми їли картоплю і консервацію з нашого городу, і так дочекалися приходу українських військ.

Скарбниця української літератури дає багато прикладів, що перегукуються з нашими сьогоднішніми випробуваннями.

Наприклад, у романі Олеся Гончара «Прапороносці» герої долають страх і біль війни, мужньо продовжуючи боротьбу за життя та свободу своєї землі. Це віддзеркалює силу духу людей, які, попри всі труднощі, не здаються і знаходять у собі силу йти вперед.

Як на мене, важко не погодитися з тим, що війна навчила мене цінувати життя по-новому.

Істинним можна вважати твердження про те, що справжню радість складають моменти, коли можна відчути свободу та безпеку. Після повернення наших військ кожен світанок здавався перемогою.

Отже, підсумовуючи, можна зазначити: 1000 днів війни — це 1000 днів випробувань і уроків, які я пройшов разом із родиною.

Моє переконання ґрунтується на тому, що важливо не втрачати людяність, залишатися вдячними й пам’ятати про важливість миру.

Підсумком моїх міркувань стане така думка: війна змінила мене, але також дала розуміння справжніх цінностей життя.