Дейнеко Дарина, 10 клас, Опорний заклад "Борівський ліцей"

Вчитель, що надихнув на написання есе — Супрунюк Ольга Станіславівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Страх… відчуття, що скувало серце, і не відпускає досі…

Від початку повномасштабного вторгнення життя немов би зупинилось, а простір навколо наповнився страхом. Страх — це уособлення внутрішніх переживань людини та перепон, які формуються у свідомості кожного. І не зважаючи на те, що всі жахи війни не надто торкнулись мого життя, страх став для мене постійним супутником. Він посилював думки про те, що війна торкнеться доль моїх рідних, що їхнє майбутнє буде втрачено. Здавалось, що він всюди: у повітрі, у стінах, у звуках та навіть ховається у людях. Його можна було помітити в звичайних розмовах з близькими, у власних думках чи діях.

Жити зі страхом складно. Це немов дихати густим повітрям, і розуміти, що ти задихаєшся. Або ж чекати на потяг, який ніколи не прибуде.

Страх обмежує мене у діях та заважає жити повноцінним життям. Коли він бере наді мною гору, то стає перешкодою, яка поступово віддаляє мене від моїх цілей.

З відчуттям страху постійно приходила і тривога. У моменти, коли мої рідні, що знаходились на фронті, тижнями не відповідали на повідомлення чи не виходили на зв’язок, я відчувала тривогу в серці та боялась найгірших новин, які можу почути в результаті цього мовчання.

А коли мій дядько все ж загинув там, мене огорнув відчай. Після цього мій страх ще більше посилився. Я зовсім не хотіла, щоб ще хтось з рідних помер. Думки про те, що я не можу нічим їм допомогти, постійно крутились навколо. І я знову відчувала відчай, страх і тривогу, бо, не зважаючи на свою слабкість, хотіла їх захистити.

Тому завжди свої незначні збереження я доначу на ЗСУ. Я впевнена, що ця краплина в морі наблизить нас до перемоги.

Мені хочеться, щоб страх, перед незнанням того, що принесе війна, нарешті відступив. Але відчуваю своїм серцем, що допоки війна та весь жах, який вона принесла, не скінчиться, то і страх мене не покине.

Від початку повномасштабного вторгнення я живу одним днем, який триває більше тисячі, та чекаю на його завершення.