Війна перевернула моє життя з ніг на голову. Під час окупації вулиці в селі були порожні, іноді було чути віддалені вибухи, які нагадували про небезпеку. Я залишався в селі, бо не було можливості виїхати. Після масованих обстрілів у селі не залишилось медиків. Дружина захворіла та ми виїхали до Запоріжжя.

Гроші швидко закінчились. У дружини четверта стадія онкозахворювання. Препарати для дружини безкоштовні, постійно потрібно робити аналізи. Щоб не зійти з розуму, займаюся тим, що раніше відкладав. Цей час навчив мене цінувати моменти спокою навіть у хаосі. Вірю, що скоро все налагодиться, і ми знову будемо жити спокійно. Найважче — це невизначеність і страх за майбутнє. Але я стараюся не здаватися і триматися.