У Слов’янську почалась війна. У мене був шок, я не спала ніч. Внутрішній страх оповив мене. Щоразу, коли я чула гуркіт вибухів, серце билося швидше, а думки літали в усі боки: "Що буде далі? Чи залишаться мої близькі живими? Чи зможемо ми колись повернутися до нормального життя?" Все змінилось. Все світле, що було раніше, зникло. У душі з’явилась пустота, яку ніколи нічим не заповнити. Я боялася вийти на вулицю, де навколо стояли уламки і руїни, де панувала тиша, яка більше нагадувала мовчання перед бурею.

Але залишатися в укритті було теж складно. Мій розум не міг знайти спокою. Магазини й аптеки не працювали. Складно було знайти ліки. Я виїжджала з міста,  коли не було газу та світла. Батькові було дуже холодно, він старенький. Потім ми повернулись. Зараз чекаємо закінчення війни.