Важко було виживати в Лисичанську. Після вторгнення всі плани зруйнувалися. Було дуже страшно та гучно. Ніхто не розумів, що відбувається, а головне – чому? Не було інтернету та світла. Аптеки не працювали, все навколо було зруйновано. У місті був справжній жах. Снаряди та ракети стирчали з землі. Летіло по будинках, по лікарнях, по школах. Щодня я думала, що прокинусь, а все закінчилось. 

У підвалі було холодно. Два тижні ми просиділи в холоді. У моєї дитини піднялася температура. Я не могла знайти ліки, тому що аптеки були закриті.

Вдома знайшла пігулки, це врятувало життя мого дитини. Мені також потрібні препарати, щоб не відкрилася кровотеча. 

Я взяла найнеобхідніші речі та вихала. Вдома залишилось все: майно, сімейні фотографії, дитячі іграшки. Важко було починати все з нуля на новому місці. Зараз я чекаю лише миру. Сподіваюсь, що скоро цей жах закінчиться.