До війни нормальне життя було, я вже на пенсії був. Квартира була. Я залишив все в Бахмуті. Я на дев’ятому поверху живу - пробило дах, світла немає, газу нема.

24 лютого дома ще був, дізнався про початок війни по новинах. Люди з першого дня виїжджали не тільки з нашого міста, з усієї області їхали. Я там пробув до 8 квітня. Мій знайомий родом з Великого Хутора, запропонував поїхати туди, виділили хатинку, живемо поки тут. 

Найскладніше було покидати домівку. Люди приймають добре тут, і гуманітарка є, і так люди добре відносяться до нас, але хочеться додому.

Як я виїжджав, ще у Бахмуті було непогано. А як взяли Попасну, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, дійшла черга і до нас. На той період ми ще не ховалися по підвалах. Хоча вже люди підвали обладнали, воду заготовляли і ліжка. Залишилось в моєму під'їзді на даний час три людини. 

З тими, хто залишився в Бахмуті, у мене немає зв'язку. А ті, що були, теж повиїжджали вже. Всі повиїжджали на територію України, хоча Бахмут – це територія України. Все у нас було, а тепер скитаємося… Добре, хоч не стріляють.