Мого чоловіка викликали на роботу через війну. Таким для мене був перший день вторгнення. Потім росіяни окупували наше село. Не працювали магазини та аптеки. Мені було страшно під час обстрілів.

Окупанти розбили школи, дитячі садки та лікарні. Життя в селі зупинилось. 

Я з дітьми виїхала з рідного села. Ми бачили тіла людей та розбиті танки. Я не могла пояснити дітям, чому ми виїжджаємо. Після деокупації чоловік повернувся на Харківщину та зараз там працює. Я чекаю на перемогу та повернення додому. Мої діти досі бояться гучних звуків. Хочу, щоб ми з чоловіком були разом. Майбутнє для себе я бачу тільки мирним у квітучій країні.