Кодак Наталія, вчитель, Державний навчальний заклад «Вінницький центр професійно-технічної освіти переробної промисловості»

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Пам’ять людська…Багато малих і великих подій заховала ти назавжди в своїх архівах. Є сторінки в історії, які ми понуро гортаємо і лише поверхневим поглядом заглядаємо за їх завісу. Є знамениті люди, про яких ми не знаємо, і знати не хочемо, є низка років, які непомітно і монотонно проходять повз нас. Та є сторінки історії, є такі дати, що ніколи не припадуть пилом забуття, бо перейняті вони болем не одного покоління.

Пам’ять людська…Зберігаєш ти в собі і страшне 24 лютого 2022 року, коли  на світанку без оголошення війни, почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Цей день став новим етапом - почалися ракетні обстріли міст по всій території України, бої охопили Київщину, Харківщину, Донбас, південь країни. Мільйони українців були змушені тікати за кордон або шукати безпечні місця в межах держави. Увесь світ став свідком героїчного спротиву українського народу.

Пам’ять людська…Саме ти зберігаєш у собі ці три  роки, які перевернули наше життя, життя наших предків і наших нащадків.

Три роки самовідданої боротьби за право жити, за можливість просто бути: дихати, працювати, любити, народжувати та виховувати дітей. Війна…слово…п'ять літер. Але скільки всього поєднало в собі: біль і смуток, героїзм і патріотизм, тугу за близькими людьми, ненависть та любов.  Російсько-українська війна, війна Росії проти України (з 2014) - збройна агресія Російської Федерації (РФ) проти суверенітету й територіальної цілісності України. Вирізняють етапи: 20.02.2014–23.02.2022 - гібридна війна; від 24.02.2022 - широкомасштабне вторгнення Росії в Україну. Війна, яка торкнулася всіх.

Немає жодної родини, яка б не втратила когось із близьких родичів. Війна розбила сім'ї, зруйнувала мрії, надії, поставивши простих людей - всіх до одного - на межу виживання. 

У  нашому світі є безліч проблем, ми щиро переживаємо їх, але коли настає скрутна хвилина, раптом все змінюється. Усі проблеми, що були, стають мізерними і незначущими. Димка ілюзій і перед нами постає реальна картина ситуації, що відбувається на нашій землі, на нашій Батьківщині. Тоді кожен і відкрив своє справжнє обличчя. Одні виявилися боягузами, інші ледарями, які лише вміють гарно говорити, але є й інші. Ті, яких набагато більше. Це Герої. Кожна людина, що виявила хоробрість і самовідданість - Герой, а її вчинок - Подвиг. Людина упродовж свого життя робить багато різних вчинків: добрих і поганих, буває байдужою до чужого лиха, або подає руку допомоги. Інколи, ризикуючи своїм життям, незважаючи на небезпеку, йде на подвиг. На такий подвиг пішов український народ. Наші Захисники  виборюють незалежність нашої держави, а рідні вдома чекають.... Виловлюють серцем інтонацію, тінь бачать повсюди.

Неможливо передати весь біль батьків, братів, сестер, коханих, дружин, дітей, які так вірно чекають. Таке довге та німе чекання, яке кожного дня так болісно ріже серце і душу рідних на маленькі шматочки без анестезії.

І ширшають Алеї Слави, але не зникає з пам’яті людської, не йде у забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога. Можна по-різному ставитися до подій Російсько-української війни, по-різному її називати, але хіба можна забути про тих воїнів, хто віддав своє  життя  заради щастя інших? Пам’ять людська повинна жити і лишати прийдешнім поколінням ці сторінки історії.  Незламну віру ми маємо брати у своє життя, бо такий оптимізм у спромозі витримати всі випробування, що випали й випадуть на нашу долю. Будемо ж гідні називатися синами й дочками України! Я твердо переконана, що запанує на землі правда, злагода, добро між людьми. Ми усвідомимо заповіти предків і їхні великі діяння, згадаємо про наш святий обов'язок перед історією і сучасністю. Ми будемо берегти духовне багатство нашого народу, примножувати його. 

Хай перед кожним із вас постануть образи тих, хто наближає світлий День Перемоги, вклонімося Захисникам, що живуть поряд з нами, вклонімося тим, хто поліг у бою.

Зараз я спостерігаю за промінчиком сонця, що заходить. Він теплий та лагідний. Я знаю, що за заходом має бути схід. А яким він буде, чи теплим і лагідним, чи жорстоким та кривавим, залежить від нас. І народжується відчуття: не треба більше війни. Ніколи! Не треба!

2025 рік. Шумить ліс... Люди йдуть на Алею Слави. І падає до гранітних ніг білий цвіт, що пахне весною, стелиться білим килимом, підіймається з вітром і знову летить. Життя триває...