Мені 33 роки, я інвалід другої групи з дитинства. У мене поганий зір, маю дитину 14 років. Ми переселенці. Жили в місті Слов’янську, їздили до Черкаської області - там побули місяць, не дуже сподобалося, бо не було де дитині навчатися, переїхали в місто Покровськ, а потім - у Дружківку.

З їжею у нас проблем не було, більше - з опаленням. Наразі ми не знаємо, куди подітися, бо домівки своєї немає. На жаль, ми своїх тварин не забирали, бо не знали, куди нас привезуть. 

Мрію, щоб у майбутньому тихо було, мирно, щоб дитина навчалася. І взагалі щоб люди посміхалися. Щоб домівки були цілі.