Мені 32 роки. Я постраждала від війни клятої. У мене четверо діток, самому молодшому - рік. Ми проживали з дитиною два місяці в підвалі після того, як в наш дім прилетіло. Зараз потихеньку свій будинок ремонтуємо.

Як почали стріляти, я була розгублена: не знала, що робити і куди з дітьми тікати. 

Коли росіяни підійшли ближче, то взагалі страшно навіть згадувати, що було. Страшно було за дітей, що буде далі. 

Ми нікуди не виїжджали, постійно сиділи на місці. Нічого, пережили. Хлопці відбили наш край. Зараз нам допомагають гуманітарною допомогою, водичку возять.

Війна на мою родину дуже негативно вплинула. Стараюсь забути все, що було. Моє майбутнє – це дітей підняти. Потрібно, щоб війна скінчилася.