Війна навчила мене цінувати дрібниці, бо живу у зоні бойових дій. Тяжко дуже, бо постійно стріляють. Ракети літають через село. Віра в мир і любов до рідного дому — це те, що тримає мене на плаву. Без цієї віри було б неможливо жити далі. Я залишаюся, бо знаю: моє село мальовниче, воно повинно вистояти. Воду привозять, а ось ліків немає.

Пенсія у мене маленька. Викручуюсь, як можу. 

Я не покинула рідний дім, хоча багато зруйнованих будинків на вулиці. І хоч зараз важко, я вірю, що колись ми знову будемо гуляти цими вулицями без тривоги, що знову почуємо сміх дітей і побачимо щасливі обличчя.