Цюра Ольга, 2 курс, Київський інститут бізнесу та технологій

Вчитель, що надихнув на написання есе - Харченко Вікторія

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Світ навколо мене змінився назавжди після 24 лютого 2022 року. Те, що ще вчора здавалося стабільним і передбачуваним, стало крихким, а іноді - просто нестерпним. До повномасштабної війни моє життя було налагоджене: бухгалтерський та юридичний аутсорсинг, викладання в приватному навчальному центрі, впевненість у завтрашньому дні. Усе мало свій темп, логіку, систему. Але в один момент - усе зупинилося.

24 лютого мій брат і мій чоловік пішли захищати країну. Я залишилася в Києві. Мене переконували виїхати - я відмовилася.

Я відчувала: залишитися - означає бути корисною. Бути на місці. Бути поруч із тими, хто залишився. І до кінця 2023 року я жила в режимі виживання. Робила те, що потрібно. Жила на автопілоті. Мій чоловік спочатку служив у ТРО, потім перейшов до ЗСУ й воював на Донеччині.

Мого брата не стало вже в березні 2022 року - він загинув під Гостомелем. Улітку того ж року мій чоловік отримав поранення. Були госпіталь, реабілітація, а потім - знову фронт.

Коли ми залишилися наодинці під час короткої відпустки, я вперше відчула себе безпорадною. Я не знала, як спілкуватися, як підтримати його, як тримати себе. У мені накопичилася напруга, страх, нерозуміння. І тоді я прийняла рішення: навчитися. Навчитися розуміти, витримувати, бути опорою. Навчитися жити у цій новій реальності. І допомагати іншим. Я поставила собі запитання: ким я хочу бути в цьому світі? І моя відповідь стала моїм шляхом. Ми вже не зможемо повернутися до довоєнного життя. Але ми можемо створити нове. Я переконана: освіта, психологічна підтримка, робота, спілкування - все має змінитися. Моя перша освіта - педагогічна, тож я глибоко розумію, наскільки важливо переосмислити сам підхід до навчання.

Я мрію про світ, де освіта - це не просто процес передачі знань, а джерело внутрішньої сили. Де урок - це простір для діалогу, рефлексії, розвитку.

У майбутньому, яке вже починається зараз, учень - не пасивний слухач, а дослідник, творець, партнер. Гейміфікація, інклюзивність, коучингова підтримка, майндфулнес, арт-методи, VR-екскурсії, емоційна грамотність - це вже не інновації, а нова норма. І я хочу бути частиною цього процесу. Я вчуся. Я навчаю інших. Я шукаю нове. Бо саме так бачу свою роль у новому світі. Моя нова роль - не просто професійна, а життєва. Я стала іншою. Біль, досвід, трансформація - усе це перетворило мене на жінку, яка вміє тримати рівновагу.

Я знаю, як складати баланс - і фінансовий, і внутрішній. Я не просто бухгалтер чи юрист. Я - міст між цифрами й почуттями, між логікою й серцем, між минулим і майбутнім.

Саме тому я вирішила стати психологом. Не відкидаючи минулого, а інтегруючи його в нову професію. За перший рік навчання я пройшла курси з тем воєнної травми, КПТ, метафоричних карт, наукового письма, кар’єрного розвитку. Писала курсову про сучасні методи добору персоналу з використанням психологічного тестування й цифрових інструментів. Під керівництвом наукової керівниці Вікторії Харченко я підготувала статтю, яка була представлена на міжнародній конференції в Люксембурзі. У ній я досліджувала психограми, як інструмент HR-аналітики, що допомагає комплексно оцінити кандидата на роботу.

У другій науковій статті, опублікованій у фаховому журналі, я розширила тему і розглянула використання ШІ в підборі персоналу. Це лише початок.

Я відчуваю, як наука може служити людям - допомагати не лише роботодавцям, а й самим фахівцям знайти себе, розкрити потенціал, зберегти ментальне здоров’я. Я мрію створити простори, де люди можуть знайти відповіді на запитання: як жити після втрат, як зібрати себе по частинках, як не згоріти, коли ти допомагаєш іншим. Особливо це важливо для рідних військовослужбовців.

Я хочу створити проект, де жінка зможе сказати: "Я не витримую" - і отримає допомогу, а не осуд. Де буде підтримка, психологічна й юридична, бухгалтерська й освітня.

Я також мрію про програму для тих, хто пережив вигорання. Про курс, у якому поєднаються тілесні практики, психологія, арт-терапія, фінансова грамотність. Де жінка зможе зібрати себе. Я бачу, як багато молодих спеціалістів горять, бо не мають опори, супервізії, менторства. Я хочу створити спільноту для них. Там, де буде місце для розвитку без тиску, для підтримки без сорому. Я знаю, наскільки багато залежить від психологічного стану вчителя. Моя мрія - працювати з освітніми закладами. Допомагати створювати здорову атмосферу, знижувати тривожність, зберігати енергію.

Я вірю, що психологія - це не лише про розмову. Це про дії, рішення, системи, зв'язки, нові сенси.

Я не знаю всіх відповідей. Але  знаю: у цьому новому світі я хочу бути поруч. Бути тим, хто підтримує, хто розуміє, хто допомагає пройти темряву. Я бачу себе не лише як фахівця, а як провідника. Між болем і відновленням. Між страхом і дією. Між тим, що було - і тим, що ще буде. І я йду цим шляхом - із серцем, з вірою, з бажанням бути корисною. Бо саме так, крок за кроком, ми і створюємо новий світ, нову Країну.