Під час бойових дій у селі Ситняки Бучанського району Київської області Ольга Полякова разом із родиною ховалася у погребі. Її п’ятирічний онук біг туди босоніж у зимову ніч, коли село накривали російські вибухи. «Здавалося, що стільчик іде під землю», — згадує жінка. Особливо страшно було, коли колони ворожої техніки зупинялися прямо на їхній вулиці.

Після обстрілів залишилися зруйновані паркани, електричні стовпи, пошкоджені дахи. У сусідки – важке поранення: вона прикривала собою маленьку внучку під вогнем.

Ольга пережила смерть матері й хрещеної – обох не стало після пережитих потрясінь і хвороб, загострених війною. Сама після операції втратила працездатність, але продовжує допомагати армії — щотижня плете маскувальні сітки. «У нас багато, хто пішов на фронт. Ми маємо триматися й підтримувати тих, хто там», — каже пані Оля.