"Ми стали ріднішими й теплішими, почали більше розуміти одне одного, ніж раніше"

О пів на десяту ранку. Перед овочевими рядами ринку – кіоск, де можна випити чаю, кави чи прохолодних напоїв. У віконці дівчина. Її звуть Тетяна. Рік тому вона повернулася до Херсона з Польщі. За її спостереженнями, всупереч постійним обстрілам, місто потроху оживає. Торік, коли вона тільки сюди приїхала, людей було небагато. А зараз можна потрапити навіть у невеличкий затор. Попри те, що обстріли посилилися, на думку Тетяни, херсонці до всього вже звикли, хоча це звикання для них і небезпечне. Справді. Тривожна сирена перекриває гул машин і громадського транспорту. Утім, нікого це не зупиняє. Триває жвава торгівля. Матеріал медіаплатформи «Вгору».

Звіддаля пахне здобою. Там, де овочеві ряди закінчуються й з’являються торгові точки з кавою, чаєм, олією та іншим, за кілька метрів стоїть затишний кіоск. На полицях розкладені всілякі кондитерські вироби: цукерки, печиво, тістечка. Солодощі продаються в коробах і на вагу. Молода й жвава хазяйка цієї солодкої крамнички Оля розповідає:

У мене цікаві товари. Торгую смаколиками. Печивом, цукерочками. Бабусі більше карамельку люблять, щось таке молочне, а молодь – шоколад. Зараз трошки почали підійматися ціни. Та все одно люди можуть собі щось дозволити, потрошку беруть. Щось таке хочеться. Смачненьке. Це як антидепресант у наш час.

Оля закінчила факультет фізичного виховання у ХДУ й працювала у третій дитячо-юнацькій спортивній школі, аж доки не виросли її власні діти.. А потім відкрила своє ПП. І одразу надала перевагу кондитерці. Каже, торгує вже близько 20 років. А на цьому ринку з початку повномасштабної війни.

Вона дуже емоційно розповідає про атмосферу на ринку та й по всьому місту.

Ми стали ріднішими й теплішими, почали більше розуміти одне одного, ніж раніше. Багато людей стали добрішими, мені так видається. Ми як одна родина, – каже Оля, а на очах у неї блищать сльози, які вона даремно намагається стримати.

Валентина: “Летять дрони. І весь врожай залишається на полі”

З Комишан приїздить торгувати в Херсон і пенсіонерка Валентина. В неї на лотках різноманітна городина: картопля, цибуля, томати, кабаки. Є й невеликі кавунчики з власного городу. На весь товар є свої постійні покупці. Ціни на городину у Валентини дуже помірні. Але овочі, якими торгує, насправді безцінні. Адже свій врожай в умовах війни мешканці прифронтової Херсонщини збирають із ризиком для життя.

Кожен рік ми встигали вибирати помідори й все своє до останнього. Нічого на полі не лишалось. А тепер пару годин поробили й тікаємо, ховаємося. Летять дрони. Страхіття й жахіття. І весь врожай залишається на полі, – жаліється Валентина.

Єдине, чим вона та її односельці убезпечують себе від повітряної загрози, це вчасне реагування на повідомлення про виліт дронів. Всі одразу кидають роботу й намагаються дістатися до якогось бодай трохи безпечнішого місця. Дронів, за її словами, літає дуже багато. “Це крик душі” – каже Валентина.

Понад усе вона бажає скорішої перемоги й миру. А щодо руйнувань, яких зазнали за час війни Комишани та й вся Україна, жінка впевнена, що все поступово відбудується.

На жаль, людські життя відновити не вдасться. Всі продавці й продавчині на ринку, а з ними разом і покупці, щодня ризикують потрапити під обстріл. Поки цей матеріал готувався до виходу, окупаційні війська в черговий раз обстріляли один з ринків у Херсоні. Загинуло шестеро людей.