Я жила в Ірпені. У перший день війни у сусідній будинок прилетів російський снаряд. У місті стало дуже страшно. Я не могла зрозуміти, що робити. Моя дитина потребувала специфічного лікування, а аптеки були зачинені. У місті був справжній жах. Мене з дитиною вивезли на машині швидкої допомоги до Білої Церкви, а звідти волонтери евакуювали до Кіровоградської області. 

Найбільше за час війни мене шокувала загибель чоловіка. Я досі проходжу сеанси психотерапії.

Я нічого не планую. Намагаюсь жити одним днем. Дуже хочу, щоб все було добре.