Горошко Поліна, 10 клас, Яхниківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Лохвицької міської ради 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Іщенко Маргарита Андріївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна – це не просто воєнні дії. Це велика трагедія для українського народу, яка торкнулася кожного і назавжди змінила життя. З початком бойових дій багато українців змушені були виїхати за кордон, інші – залишились. Дехто, на жаль, загинув. А хтось, як мій тато, пішов добровольцем, аби боронити свою родину та рідну землю. Одного ранку я прокинулась і побачила повідомлення від рідних і друзів: «Почалася війна». А потім почула вибухи поблизу свого будинку. Моє серце стиснулося від страху й нерозуміння.

Було дуже важко повірити в це – ще вчора всі жартували, вважаючи, що війна неможлива. А сьогодні – вже не до сміху.

У перші дні війни я не могла повірити, що це відбувається насправді. Новини, які лунали з телевізорів і телефонів, розповідали про жорстокість, про знущання з боку російських військ. Не всю правду показували, аби не піднімати паніку. Але було достатньо й того, що ми бачили: наші захисники сплять у холодних окопах, щодня втрачають сили, але тримаються, бо знають – боронять найдорожче.

Ближче до весни забрали мого брата. Він щойно повернувся з армії й не йшов добровільно. Це була ще одна втрата.

З перших днів війна почала змінювати моє життя. Ввели воєнний стан, з’явилися обмеження, зник мобільний зв’язок, вимкнули світло, з перебоями працював інтернет. Продуктів і товарів ставало менше. Магазини були переповнені людьми, які намагалися зробити запаси. Я теж відчувала паніку, але з часом навчилася пристосовуватись: планувати покупки, не витрачати зайвого, купувати тільки необхідне.

Я дуже хвилювалася за тата й брата. Плакала, боялася, молилася Богу, ставила свічки за їхнє здоров’я.

Мені було страшно, коли чула вибухи, гул ракет, дрони над будинком. Я звинувачувала себе, що не можу їм допомогти. Мені здавалося, що саме через мене їх забрали. Ще важче було бачити, як інші діти не цінують того, що їхні тато чи брат вдома. Дехто навіть казав, що військові мають багато грошей. Але я знаю, якою ціною вони здобуті – кров’ю, потом, ризиком для життя. Мій тато та брат ризикують собою заради того, щоб я та інші діти могли спати спокійно, ходити до школи та навчатися.

Війна також змінила моє ставлення до людей. Я побачила, як багато тих, кого раніше не помічала, почали допомагати іншим.

Сусіди приносили продукти, одяг, взуття, передавали консервацію, збирали кошти, плели сітки для захисників. Це була справжня людська підтримка, і вона давала надію на щонайшвидшу перемогу. Але війна – це не тільки про силу. Це і про біль. Вона забрала багато життів. Багато родин втратили своїх близьких. Це неможливо забути. Саме тоді я зрозуміла, як важливо цінувати кожну мить, говорити рідним та друзям, що любиш їх, не відкладати слова на потім, бо потім може не настати… Війна – це дуже страшно. Вона забрала у мене щасливе дитинство.

Як би важко це не звучало, але війна відкрила мені нові грані життя: навчила цінувати прості моменти, виявила в мені сили, про які я і не здогадувалась, і показала справжню людську стійкість.

Зміни, які принесла війна, стали моїми уроками. Уроками, які я, можливо, не отримала б у мирний час. Мені довелося навчитися бути відповідальною, стійкою, спокійною, навіть тоді, коли все навколо ламається. І хоч війна відібрала в мене багато, вона також дала мені розуміння, що значить бути сильною.