Синельник Вікторія, 3 курс, група: Ш-33, Одеський педагогічний коледж

Вчитель, що надихнув на написання — Битка Валерія Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Шановні читачі, хочу поділитися своїм життєвим досвідом, як розпочався мій шлях 24 лютого 2022 року. Мій шлях розпочався з Одеської області коли був перший ракетний обстріл.

В нас не було бомбосховища, перший час проживали в військовій частині разом з військовослужбовцями. Коли ракета влучила в саму військову частину почалася екстрена евакуація людей.

Нас відправили до міста Покровськ.

Мене прийняла родина деспотів, які застосовували по відношенню до мене фізичне та психічне насилля. Забирали мої кошти, примушували працювати на двох місцях роботи.

Трохи пізніше познайомилася на одній зі своїх робіт з волонтеркою Світланою — вирішила попросити допомоги щодо втечі з міста. При першій нагоді коли нікого не було в дома зателефонувала до неї та попросила допомоги виїхати з міста. Вона організувала автомобіль який перевіз мене в місто Краматорськ в реабілітаційний центр для переселенців. Допомогла відновити втрачені документи та надала першу медичну допомогу. З початку мене відправили на одну добу до міста Київ через програму ,,Шелтер”. Після столиці надали тимчасовий захист в місті Чернівці.

Тато, мати, та рідний брат були за професією військовими й пішли захищати нашу країну. До війни тато працював у військовій частині. А мама була художником, але в 2014 році добровільно пішла у лави ЗСУ. Брат працював в Одеській області вчителем фізичної культури. В 2022 році добровільно пішов в лави ЗСУ.

Тато загинув на Бахмутському напрямку Донецької області, мати в Авдіївці, а меншого брата стратили кадирівці під Роботине Запорізької області.

Під час перебування в Чернівцях познайомилася в соціальних мережі з хлопцем який наразі є моєю підтримкою та опорою. Під час знайомства було досить важко, оскільки не було довіри до незнайомців, але з часом він допоміг мені адаптуватися в соціумі. Разом проживаємо вже більше 9 місяців та одружились. Дуже сумую за своїми батьками та рідним братом, але стараюся рухатися далі та тримати себе в руках.

Як і всі українці, благаю Бога, щоб ця війна закінчилася та всі близькі повернулися додому. Дуже сподіваюся, що незабаром це все закінчиться, і що мої батьки і брат загинули не дарма.