Коли все почалося, я не одразу зрозуміла, що відбувається. Мені було дуже страшно. Потім стали чути вибухи. По всій країні почалися обстріли. Було страшно до тремтіння.

Я не могла повірити, що Росія реально пішла на повномасштабну війну. Здавалося, що це якась помилка.

Я залишилася вдома, думала — може, все затихне. Сиділа з рідними в підвалі. Магазини були закриті, нічого не привозили, а у мене була маленька дитина. Зник газ, потім світло, потім - вода. Снаряди летіли в школи та лікарні. Руйнування були скрізь. Вибухи не припинялися ні вдень, ні вночі. Дуже страшно було.

Я просто жила у постійній напрузі. Ніхто не міг гарантувати безпеку, потім моя дитина захворіла. У результаті я поїхала. Було боляче. Хотілося залишитись, але вже неможливо було.

Зараз мрію лише про одне: щоб війна закінчилася, щоби повернутися додому. Вірю, що Луганську область відновлять. Вірю, що переможе Україна та настане мир.