Коли почалася війна, я була вдома. Почула вибухи. Стало дуже страшно. Спершу не розуміла, що відбувається. Потім стало зрозуміло, що Росія розпочала наступ. Почалися обстріли. Снаряди прилітали до будинків. Було багато руйнувань. Люди ховалися у підвалах. Світло зникло майже відразу. Не було води. Магазини та аптеки були закриті. Продукти дістати було дуже складно. Щодня треба було думати, де взяти хоч щось поїсти. Зв'язку майже не було. Місто обстрілювали щодня. Багато людей виїхали. Ті, хто залишився, сиділи вдома і боялися. У деяких зруйнувалися будинки. Люди втрачали житло, втрачали близьких. Щодня гинули люди. Я лишалася до останнього.

Сподівалася, що все скінчиться. Але стало зрозуміло, що Росія наступатиме далі, і залишатися вже не можна.

Я виїхала через місяць після вторгнення. Це було страшно. Дорога також була небезпечною. Але я розуміла: якщо залишусь, можу не вижити. Нині я живу в іншому місці. Але подумки - все ще вдома. Дуже хочу повернутись. Хочу знову жити у своєму домі. Хочу, щоб в Україні настав мир. Щоб люди жили спокійно та не боялися за своє життя.