Ми прокинулися, коли у нас в селі перша ракета впала. Так і дізналися, що війна, та ще - з новин. Коли почало по селу прилітати, ми були в шоці. Зібралися і поїхали до Запоріжжя, тому що це найближче місце, де є робота, родичі є. Половина рідні там залишилася, старі залишилися, а молоді всі роз’їхалися. Я тоді працював і зараз працюю, з роботою все більш-менш.

На початку війни у нас в селі не було продуктів ніяких. Зараз проблема – немає свого житла, не можемо купити помешкання, бо дуже неадекватні ціни.

Хочу прокинутися, а війна закінчилася. І поїхати додому.