Я зупинила доньку на порозі у перший день війни, вона збиралась йти до школи. В Ізюмі почалось справжнє пекло. Я купила ліки, які було можливо. Товар у місто ніякий не завозили. Їжа в мене була, дітей годувала макаронами та робила страви з тіста. Опалення, газу та води у місті не було. 

Мене шокувало, що літаки скидали бомби на місто. Я не знала, де вони впадуть. Все це було дуже страшно та жахливо. 

Я виїжджала з міста з рідними. На машинах ми дістались Новоукраїнки. Зараз я чекаю миру. Моя родина тримається разом. Мій чоловік зараз на війні. Дуже хочу, щоб всі чоловіки повернулись додому живими.