Перший день війни був ніби розривом у моєму житті на "до" і "після". Я не покинула село, хоч навколо - вибухи і страх. Я боялася, що це все не повернеться, що життя назавжди зміниться. Але я не змогла і не захотіла їхати. Моє село — це не просто місце на карті, це моя історія, моя пам’ять, моя домівка. Було страшно, і від цього страху у мене стискалося серце. Почалась окупація. Росіяни ходили по селу, закрились магазини та аптеки. Я чекала наших воїнів.

Коли ЗСУ визволили нас, ми з сусідами пекли їм пиріжки. Після посилення обстрілів я виїхала. Зараз не знаю, чи буде куди повертатись. Вірю в перемогу та сподіваюсь на мир щодня.